ХартМедін 10 мг

ХартМедін таблетки 2,5 та 10 мг

Упаковка 2,5 мг Таблетки в блістерах по 4*15 шт.
Упаковка 10 мг Таблетки в блістерах по 3*10 шт.

огляд продукту

збільшує здатність серця перекачувати кров.
використовується при серцевій застійній недостатності у собак через недостатність атріовентрикулярного клапана або при дилатаційній кардіоміопатії.
пімобендан демонструє більш високий ефект на тривалість життя пацієнта по відношенню до бензаперилу при ХСН, спричиненій дегенеративною аномалією мітрального клапана
універсальне та економічне дозування таблеток від 1,25 до 10 мг

Торгове найменування лікарського препарату: ХартМедін таблетки (HeartMedin tablets).

Міжнародна непатентована назва: пімобендан.

Лікарська форма: пігулка.

ХартМедін® таблетки випускають у двох дозах:

- таблетки масою 992 мг містять 10 мг діючої речовини пімобендану (10,4 мг мікронізованого пімобендану в оксиді кремнію); і магнію стеарату – 12 мг;

- таблетки масою 248 мг містять 2,5 мг діючої речовини пімобендану (2,6 мг мікронізованого пімобендану в оксиді кремнію), і допоміжні компоненти: безводної лимонної кислоти -120 мг, Ф-Мельт тип М - 118,4 мг, оксид кремнію - 4 мг і магнію стеарату – 3 мг;

На вигляд ХартМедін® таблетки являє собою білі овальні таблетки без покриття з ризиком посередині.

Лікарський препарат розфасований у відповідні блістери. Блістер упакований в індивідуальні картонні коробки:

Таблетки 2,5 мг розфасовані по 15 таблеток у блістері, які упаковані в індивідуальні картонні коробки по 2 (30 таблеток) або 4 (60 таблеток) блістера;

Таблетки 10 мг розфасовані по 10 таблеток у блістері, які упаковані в індивідуальні картонні коробки по 3 (30 таблеток) або 6 (60 таблеток) блістерів;

ХартМедін таблетки зберігають при температурі від 0°С до 25°С.

Термін придатності – 3 роки із дати виробництва.

ІІ. Фармакологічні властивості

Фармакотерапевтична група: кардіотонічне засіб.

Пімобендан, що входить до складу препарату ХартМедін® таблетки, має позитивну інотропну дію та виражений вазодилатуючий ефект. На відміну від серцевих глікозидів позитивний інотропний ефект препарату обумовлений двома механізмами: підвищенням чутливості до кальцію волокон серцевого м'яза та пригнічення фосфодіестерази III. Вазодидатуючий ефект пов'язаний з пригніченням активності фосфодіестерази III. Завдяки наявності позитивної інотроїної та вазодилатуючої дії при серцевій недостатності препарат підвищує силу серцевих скорочень та зменшує як переднавантаження, так і постнавантаження.

Після перорального застосування пімобендан швидко всмоктується до крові, і його біодоступність становить 60-63%. Період напіврозпаду пімобендану в плазмі становить 0,4±0,1 години, а період напіввиведення його активного метаболіту становить 2,0±0,3 години. Більшість метаболітів пімобендану виводиться з організму тварин з калом.

ХартМедін® таблетки за ступенем впливу на організм відносяться до малонебезпечних речовин (4 клас небезпеки за ГОСТ 12.1.007-76), не мають сенсибілізуючої, ембріотоксичної, тератогенної та мутагенної дії.

ІІІ. Порядок застосування

ХартМедін® таблетки застосовують перорально для лікування серцево-судинних захворювань у собак. Показанням до застосування є серцева недостатність, викликана дилатаційною кардіоміонатією, недостатністю двостулкового або тристулкового клапана, яка супроводжується характерними симптомами: кашлем, задишкою, зниженням активності або асцитом. викид крові через функціональні або анатомічні особливості (наприклад, стеноз аорти).

Забороняється використовувати ХартМедін таблетки собакам з важкими ураженнями печінки, оскільки препарат переважно метаболізується в печінці.

Забороняється спільне застосування ХартМедін таблетки з блокаторами кальцієвих каналів та бета-блокатором іропранололом, оскільки ці речовини послаблюють дію пімобендану.

Дозування може коливатися від 0,2 мг до 0,6 мг пімобендану на 1 кг маси тіла на добу за рекомендацією ветеринарного лікаря, а також залежно від тяжкості перебігу захворювання та стану тварини. Добову дозу ділять на два прийоми (див. таблицю):

У разі застійної серцевої недостатності ХартМедін таблетки застосовують тваринам довічно з підбором індивідуальної дози.

ХартМедін таблетки дають тварині за годину до годування.

При передозуванні препарату у тварин може спостерігатися блювання, апатія, тахікардія, шуми в серці та зниження тиску. У разі передозування слід припинити дачу препарату та звернутися до ветеринарного лікаря. При цьому рекомендується негайне застосування адсорбентів (наприклад, активованого вугілля).

Особливостей дії лікарського препарату при його першому застосуванні та скасуванні не виявлено.

Слід уникати порушень схеми застосування ХартМедін таблетки, оскільки це може призвести до зниження ефективності. У разі пропуску чергового прийому препарату його проводять у тій же дозі за тією самою схемою.

При застосуванні препарату ХартМедін таблетки відповідно до цієї інструкції побічних явищ та ускладнень, як правило, не спостерігається.

При підвищеній індивідуальній чутливості тварини до компонентів препарату та розвитку алергічних реакцій використання препарату припиняють та проводять десенсибілізуючу та симптоматичну терапію.

При застосуванні ХартМедін® таблетки з блокаторами кальцієвих каналів та бета-блокатором іропранололом знижуватиметься дія пімобендану.

Cymedica spol. s ro Pod Nádražím 853, CZ — 268 01 Hořovice, Чеська Республіка.

Завантажити/Подивитися

- Інструкція із застосування Хартмедін

наукові дані

Хартмедін це таблетки, що містять пімобендан та призначені для лікування серцевих захворювань собак.

Пімобендан добре вивчений і має велику доказову базу. Останнім часом опубліковано низку досліджень, що доводить ефективність застосування при різних серцевих захворюваннях кішок.

Хартмедін (пімобендан) має подвійний ефект:

1) Підвищує силу серцевих скорочень без значних енергетичних втрат;

2) Розширює кровоносні судини, що знижує переднавантаження та постнавантаження на серце.

Фармакодинаміка:

Пімобендан, похідне бензімідазолу-піридазинону, є не симпатоміметичною, неглікозидною іонотропною речовиною з сильною судинорозширювальною властивістю.

Пімобендан – позитивний інотроп і виконує свою стимулюючу, міокардіальну дію дворежимним способом:

1) Збільшує чутливість серцевих міофіламентів до іонів кальцію, які вже присутні. При цьому це відбувається без зростання споживання кисню та енергії.

2) Інгібує фосфодієстеразу (ФДЕ тип III), викликаючи розширення судин на периферії. В результаті знижується тиск, що спричиняє менші серцеві переднавантаження і постнавантаження, що знижує навантаження на хворе серце.

Фармакокінетика:

Фармакокінетика пімобендану досліджена для кількох видів.

Біодоступність при пероральному прийомі становить від 60% до 65%. Він метаболізується в активну форму UDCG-212, яка є потужнішим інгібітором ФДЕ-III, ніж пімобендан. Погано розчиняється у воді, швидко всмоктується, досягаючи максимальних концентрацій протягом години після введення. Ступінь зв'язування з білками плазми 90% - це слід враховувати для проведення коригувальних дій пацієнтам з низьким рівнем білка в крові (гіпопротеїнемія/гіпоальбумінемія) та з усіма пацієнтами, які проходять супутнє лікування так само з високим рівнем зв'язування білків. Максимальні рівні у плазмі спостерігаються від 1 до 4 годин. Виводиться через кишечник із жовчю.

Фармакокінетика у собак:

Біодоступність:

Після орального введення пімобендану абсолютна біодоступність активного компонента становить 60 - 63%. Так як біодоступність суттєво знижується при застосуванні пімобендану під час їди і відразу після прийому їжі, рекомендується давати препарат приблизно за годину до годування.

Розподіл:

Об'єм розподілу - 2.6 л/кг, показує, що пімобендан добре розподіляється по тканинах. Середній рівень зв'язування з білками плазми становить 93%.

Метаболізм:

З'єднання окисляється деметилюванням до його головного активного метаболіту UD-CG 212. Подальші метаболічні шляхи - кон'югати UD-CG 212 II фази, переважно глюкуроніди та сульфати.

Елімінація:

Період напіввиведення пімобендану з плазми – 0.4+-0.1 годин, що узгоджується з високим кліренсом 90+19 мл/хв/кг та коротким середнім часом утримання 0.5+0.1 годин (VMD.DEFRA 2011).

Фармакокінетичні параметри собак при дозі 3 мг/кг:

після внутрішньовенного введення:

AUC0-24 год, 15,3±2,0 мкг*год/мл;

Т1/2, 13,2±4,4 год.

після перорального введення:

AUC0-24 год, 16,5±2,1 мкг*год/мл;

Т1/2, 12,7±2,1 год;

Tmax, 1,69±0,31 год;

Cmax, 1,16±0,17 мкг*год/мл.

Збільшення концентрації в плазмі прямопропорційне його кардіотонічну дію.

Собакам рекомендовано поділ денної дози (0,5 мг/кг) на 2 дози з інтервалом 12 годин (Hugues Beaufrère 2009).

Фармакокінетика у кішок:

Дослідження одноразової пероральної дози 0,28±0,04 мг/кг та при триденному застосуванні у дозі 0.31±0.04 мг/кг.

Час затримки 0,3±0,06 год. Далі пімобендан швидко всмоктується (період напівабсорбції = 0,2±0,08 год) та виводиться (період напіввиведення = 1,3±0,2 год). Максимальні концентрації в плазмі (34,50±6,59 нг/мл) були високими та були максимальними при 0,9 годині після введення препарату. Здається обсяг розподілу в рівноважному стані (за біодоступністю) був великим (8,2 ± 2,5 л/кг). Було відзначено, що у кішок вищі максимальні концентрації та триваліший період напіввиведення. (10.1016/j.jvc.2012.06.002.)

Фармакокінетика у людини:

Дослідження фармакокінетики на людських мікросомах (Kuriya Si, 2000):

Вклад ізоферменту P-450 CYP1A2 у O-деметилювання пімобендану в мікросомах печінки людини варіювався в межах від 18 до 76%, тоді як CYP3A4 становив менше 10%.

Для японської популяції характерна постійна значна присутність ізоферменту CYP1A2 по відношенню до європеоїдної популяції (doi:10.7150/ijms.10263), тому пімобендан рекомендований для людей тільки в медицині в Японії (препарат Acardi).

Активність in vitro

Роботи KITZEN AND WINBURY (1989) і Fuentes (2004) представляють у широкому контексті відносний опис дії пімобендану. Вони одними з перших описали цінні риси пімобендану.

Відносна інотропна/хронотропна вибірковість

ФДЕIII є метою кардіотонічних ліків, як і цАМФ, який регулюється з допомогою цього ферменту, беручи участь у регуляції скорочувальної здатності. Селективне інгібування ФДЕIII, який переважно розташовується у шлуночку, має бути здатним значно сильніше впливати на ефекти сили стиснення, ніж на ЧСС.

Було проведено дослідження інотропноїхронотропної вибірковості пімобендану за допомогою папілярних м'язів морських свинок із заданим ритмом (сила) і правого передсердя (ритм), що спонтанно б'ється. Результати показали, що пімобендан збільшив силу стиснення на 250% і частоту серцебиття всього на 12%, тоді як ізопротеренол спричинив сильніше зростання частоти серцебиття. Хоча виявлено, що пімобендан має набагато більшу інотропну вибірковість порівняно з ізопротеренолом, порівняння пімобендану та ізопротеренолу не вимірює справжній масштаб інотропної вибірковості, оскільки механізми дії цих двох речовин дуже різняться.

Ретельний аналіз вибірковості силиритму пімобендану та кількох інших типів інгібіторів ФДЕ не виявили свідчень виборчого ефекту пімобендану на силу стиснення. У цих експериментах був використаний схильний до певного ритму лівий шлуночок морської свинки для оцінки ефекту на силу стиснення, а спонтанно скорочене праве передсердя було використано, щоб оцінити ефект на ритм скорочення. Значення pD2 4.98 ± 0.41 для сили стиснення та 4.98 ± 0.39 для частоти були ідентичні у пімобендану. Ізопротеренол показав вибірковість у ритмі, а уабаїн показав вибірковість у силі. Що цікаво, сульмазол, піридазинон – бензімідазольний аналог пімобендану, виявив тенденцію до вибірковості у силі.

Це було приписано виборчому інгібуванню ФДЕІІ сульмазолом, хоча причиною могло також стати те, що сульмазол має більший ефект на підвищення чутливості монофіламентів до Ca2+. Амринон, мілринон і піроксимон – виявили дещо вищий вибірковий вплив на ритм серцебиття.

Біохімічні дії: cAMP та відношення до інотропного ефекту

Ефекти класичних метилксантинових інгібіторів PDE на серцевий м'яз – дуже складні, і ймовірно пов'язані з деякими додатковими впливами на серцеву тканину, включаючи посилене виділення кальцію з саркоплазматичної мережі, збільшений інфлюкс Ca2+, що підвищує чутливість ефект на міофібрисні, а нещодавно ефект аденозину у А рецепторів (A, receptors). Відомо, що пімобендан та інші нові інгібітори надають кілька видів впливів на клітини міокарда, і очевидно, що їхня інотропна активність пов'язана не тільки з накопиченням CAMP.

Таким чином, біохімічні дослідження припускають, що інотропний ефект пімобендану є результатом як CAMP-залежних, так і CAMP-незалежних механізмів. Експериментальне свідчення, що підтримує CAMP-залежні ефекти – включає наступне:

(a) Посилені пімобенданом інотропні відгуки на IBMX, гістамін та ізопротренол.

(b) Інотропному ефекту протидіє карбохол.

(c) Пімобендн виявився сильним інгібітором PDE 111.

(d) Пімобендан збільшив вміст CAMP у тканинах.

Експериментальні свідчення, що демонструють, що CAMP-залежні ефекти так само роблять внесок в інотропні реакції, такі, як такі:

(a) стискаюча сила продовжувала зростати, в той час як вміст cAMP залишався постійним;

(b) максимальний відгук на ізопротеренол був посилений, та

(c) недолік хорошого взаємозв'язку між інгібуванням PDE та інотропним ефектом. Це також є наслідком того, що аналіз пімобендану, виконаному в грубих ферментних гомогенадах (crude enzyme homogenates).

Підвищення чутливості до кальцію.

Декілька досліджень продемонструвало, що пімобендан здатний підвищити чутливість міофіламентів до Ca2+, що призводить до збільшення відносно розвитку сили скорочення і концентрації вільного міжклітинного Ca2+ всередині клітин міокарда.

Ось схема, що зображує ефекти пімобендану в хімічно зачищеному трабекулярному м'язі. Додавання 0.1 мМ пімобендану в присутності 0.8 μM кальцію (концентрація, близька до EC50) збільшила скоротливе тертя на 37%. Додавання CAMP викликає розслаблення, яке є результатом фосфорилювання тропоніну I. Відомо, що класичні інгібітори PDE, такі як IBMX посилюють розслаблюючий ефект завдяки подальшому накопиченню CAMP. Пимобендан, на відміну класичних ксантиновых PDE інгібіторів, протидіє розслаблюючому ефекту цАМФ, ймовірно шляхом прямого збільшення потягу тропонину C до Ca2+. Підвищуюча чутливість дія пімобендану за спостереженнями зникала при більш високих концентраціях Ca2+ та була відсутня при максимальних стимулюючих концентраціях Ca2+ (20 pM). Ця крива концентрації-відгуку для пімобендану отримана при дослідженні скелетного м'яза жаби. Ці дані показують, що 0.1 мМ пімобендану посилило ефект Ca2+ і припускають, що пімобендан, як раніше спостерігалося у сульмазолу, збільшує чутливість до низьких концентрацій Ca2+, але не має ефекту на максимально активовані очищені волокна. На підставі цих відкриттів було припущено, що:

Пімобендан може збільшити інотропний стан серця для даної внутрішньоклітинної концентрації Ca2+, що не обов'язково вимагає збільшення внутрішньоклітинного Ca2+ під час стиснення.

Підвищуюча чутливість дія пімобендану може запропонувати важливу практичну перевагу використання.

Fuentes (2004) зазначив, що міокардіальні ефекти пімобендану широко вивчалися на очищених та діючих міоцитних препаратах та віддалених серцях. Дослідження несуперечливо показали, що пімобендан викликає зростання потоку L-тип Ca2+ та розвинене тертя в ізольованих міоцитах. Максимальний ефект стиснення був знижений у міоцитах, що мають функціональні проблеми, хоча там так само був cAMP-незалежний позитивний інотропний ефект. Це пов'язано зі зміщенням Ca2ţ відношенням напруги, що вказує на збільшену чутливість скорочувальних білків до Ca2+. Це підвищення чутливості кальцію відбувається завдяки зростанню афінності Ca2+ регуляторних місць зв'язування тропоніну C і головним чином пов'язане з L-ізомером пімобендану.

Були виконані дослідження на відокремлених від тіла серцях, щоб вивчити ефект пімобендану на скоротливій економії в рамках відношення міокардного кисню до зростання скорочувальної здатності. Ефект пімобендану на скорочувальній здатності, оціненої по звичайно систолічній еластичності відповідав викликаної добутаміном в нормальному і схильному до недостатності собачому серці.

У витраті кисню на скорочення у нормальному міокарді особливої різниці між двома ліками виявлено не було, проте добутамін викликав значне зростання у витраті кисню у хворому на міокард (серцева недостатність). Він показав невелику відмінність вартості кисню скоротливості між двома препаратами в нормальному міокарді, але добутамін викликав значне збільшення вартості кисню без міокарда. У той же час витрата кисню при пімобендані була майже однакова для здорового та хворого серця. Інші дослідження на сосочкових м'язах морських свинок (препарати) показали, що потреба в енергії і витрата аденозинтрифосфату [ATP] була набагато вищою для ізопротеренолу, ніж для пімобендану, при даному збільшенні напруги.

Клінічна ефективність

Пімобендан – серцевий засіб, відомий як кардіотонік, тому що має як позитивну інотропну, так і збалансовану судинорозширювальну властивість.

Ці властивості високо цінуються у клінічному лікуванні серцевої недостатності із застійними явищами, що виникає від атріоветтрикулярної клапанної недостатності (AVVI) and та диляційної кардіоміопатії (DCM).

Основне показання пімобендану – лікування розвиненої форми дилятаційної кардіоміопатії. Пацієнти з розвиненою дилятаційною кардіоміопатією мають слабку функцію систоли шлуночка і знижену фракцію викиду. Вони піддаються збільшеному постнавантаженню внаслідок дилятації лівого шлуночка з неадекватною гіпертрофією стінки та артеріолярним стиском (викликаним активацією ренін-ангіотензин-альдостеронною системою та збільшеними концентраціями норепінефрину). Це збільшене постнавантаження негативно позначається на ударному обсязі та фракції викиду. Інгібуючи фосфодіестеразу III і V, пімобендан стимулюють як артеріальну, так і венозну дилятацію, знижуючи постнавантаження і переднавантаження відповідно. Однак, інгібування пимобенданом міокардіальної фосфодіестерази можливо послаблюються через хронічну просунуту дилятаційну кардіоміопатію, спричинену диактивацією бета-рецепторів.

Пімобендан у собак з кардіоміопатією через явну або серцеву недостатність із застійними явищами.

Клінічна картина, що відповідає наступній серцевій недостатності із застійними явищами включає швидкий темп ЧСС, фібриляцію передсердь, і нічну задишку. Розтягнення пульмональної вени на рентгенографічному та ехокардіографічному дослідженні – так само супроводжує серцеву недостатність із застійними явищами.

Додаткові ехокардіографічні зміни включають підвищення швидкості перебігу в легеневій вені, а також збільшення швидкості перебігу трансмітральної діастолічної крові під час ранньої фази швидкого наповнення діастоли. Згідно з науковим досвідом, позитивний інотропний ефект пімобендану на собаках з дилятаційною кардіоміопатією – зазвичай демонструється за допомогою ехокардіографії вже за тиждень після початку лікування.

У 56-денному польовому дослідженні, проведеному St. Joseph, MO: Boehringer Ingelheim Vetmedica, Inc.; 2007.a у формі подвійного сліпого методу, та з безліччю місць проведення 355 собак з модифікованою NYHA II, III, та IV ступеня хронічної серцевої недостатністю (ХСН), викликаної AVVI або DCM були у випадковому порядку призначені або до групи активного контролю (малеат еналаприлу) ) або в групу, що обробляється Ветмедіном (Хартмедін-аналог). З 355 собак, 52% були самцями та 48% були самками; 72% був поставлений діагноз AVVI, а 28% - DCM; 34% мали II ступінь, 47% - третій ступінь III, і 19% - IV ступінь хронічної серцевої недостатності (ХСН). Собаки розрізнялися за віком та вагою в діапазоні від 1 до 17 років та від 3.3 до 191 lb (1.5 – 86.6 кг), відповідно. Найпоширенішими породами були помісі, Доберман пінчер, кокер спанієль, карликовий пудель, мальтійська болонка, чихуахуа, цвергшнауцер, такса та кавалер-кінг-чарльз-спаніель. 180 собак (130 AVVI, 50 DCM) у групі активного контролю отримували малеат енаприлу в дозі (0.5 мг/кг один або два рази на день), і всі, за винятком 2х отримували фуросемід. За протоколом всі собаки з DCM в активній контрольній групі отримували дигоксин.

175 собак (126 AVVI, 49 DCM) у пімобенданової групі отримували (0.5 мг/кг/день, у дозі поділеної на 2 порції, не обов'язково рівні. Порції видавалися з інтервалом приблизно о 12 годині), і всі, крім 4 отримували фуросемід .

Дігоксин застосовувався в необов'язковому порядку для лікування надшлуночкової тахіаритмії у всіх групах, так само як додавання β-адренергічного блокатора, якщо дигоксин виявлявся неефективним для контролю ритму ЧСС. Після початкового лікування у клініці на 1 день, господарів собак проінструктували видавати призначені продукт та супутні ліки протягом 56±4 днів.

Визначення ефективності (успіх лікування) для кожного випадку був заснований на поліпшенні принаймні у 2 з 3 наступних основних ознак: модифікована класифікація NYHA, оцінка набряку легких екранованих. Ветеринарним рентгенологом, та бал загальної ефективності лікування (на підставі фізикального огляду, радіографії, електрокардіографії та клінічної патології).

Ставлення, диспозиція, розташування, плевральний ексудат, кашель, рівень активності, зміна дози фуросеміду, розмір серця, вага тіла, виживання, та спостереження власника – застосовувалися як вторинні оцінки, що вносять внесок у банк інформації з ефективності та безпеки продукту.

На підставі дотримання протоколу та цілісності окремих випадків, 265 випадків (134 пімобендан, 131 активний контроль) були оцінені на предмет успішності лікування на 29 день.

За минулі три десятиліття у концепції лікування серцевої недостатності із застійними явищами у людини та тварин – відбувся справжній переворот. Визнання завищених нейроендокринних механізмів, у конкретній надмірній активації ренінангіотенсин-альдостероновій системі (RAAS) зі збільшеним рівнем ангіотенсину-II, який піднявся після навантаження та стимуляції надмірної міокардіальної гіпертрофії (ремоделювання міокарда), — у наш час точно збільшується. хворе серце ще сильніше. Інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту (інгібітори АПФ) були розроблені, щоб протидіяти цим адаптаціям, і довели свою ефективність у лікуванні серцевої недостатності із застійними явищами у собак. Вони також продемонстрували ефективність у комбінації з дигоксином і діуретиками. Додатково інгібітори АПФ виявили продовжуючу виживання дію у людини та собак з ендокардитом з мітральною недостатністю або недостатністю трикуспідального клапана порівняно з плацебоконтролями звичайної терапії. Дані щодо ефективності та покращення виживання були опубліковані для еналаприлу та беназеприлу. Збільшення скорочувальної функції при серцевій недостатності кардіоміопатії залишається метою терапевтичного втручання. Увага зосереджена на ліках, що використовують відмінну від безпосередньої стимуляції, через адренергічні рецептори, та аденілциклазу. Інгібітори Фосфодіестерази III, такі як мілринон – є сильними позитивними інотропами, але на жаль вони так само мають побічний ефект, що збільшує смертність у людей від аритмогенезу, який не дозволив успішно зареєструвати та легалізувати цей вид лікування. Нещодавня розвиток кардіотонічних засобів вирішила цю проблему витонченим та дієвим способом. Ці речовини використовують новий спосіб дії, підвищення чутливості серцевого тропоніну C до кальцію для збільшення сили скорочення.

Такі препарати називаються "Кальцій-сенсибілізатори", згідно з даними, що мають позитивний ефект на мітохондріальну енергетику.

Ідеальні позитивні інотропні ліки повинні мати деякий негативний хронотропний ефект, мати опосередковую дію, іншу, ніж пов'язану з транзитерами кальцію, а також уповільнювати кінетику перетину. Було продемонстровано, що суміші d-l-ізомерів пімобендану викликають стереоспецифічне зростання кальцій-чутливості серцевих міофіламентів, головним чином на регуляторних кальцій-зв'язувальних ділянках тропоніну C, крім іншого володіючи судиннорозширювальними властивостями, опосередкованими ефектом фосфодієстери. Кардіотонічне засіб пімобендан успішно застосовувалося для лікування серцевої недостатності у людей Японії. Нещодавнє дослідження відзначило значно меншу кількість небажаних явищ, виражених у смерті чи госпіталізації через серцеву недостатність у людей, які проходять лікування пімобенданом. Клінічні дослідження, проведені на собаках, відзначили ефективність при дозах між 0.2 і 0.6 мг/кг/день, так само явно перевершують властивості дигоксину клінічні результати. У цих дослідженнях собаки з хронічною клапанною пороком (ендокардит з мітральною та/або транскупідальною регургітацією) а також з дилятаційною кардіоміопатією на розвинених стадіях серцевої недостатності. Симптоми всіх цих недуг покращилися під час лікування.

Також, пимобедан явно й значною мірою продовжує час виживання у невеликої кількості доберманів з дилятационной кардіоміопатією, збільшуючи середній час виживання від 50 до 329 днів (Lombard 2006).

Деякі з вищевказаних досліджень та даних призвели до ліцензування пімобендану для лікування серцевої недостатності (ХСН) у собак у більшості європейських країн за останні кілька років. Жодні інші ліки досі не можуть похвалитися таким успіхом.

PiTCH-дослідження – це багатоцентрове, рандомізоване дослідження з позитивним контролем, яке було розроблено наприкінці 90х для вивчення гіпотези лікування собак із серцевою недостатністю із застійними явищами, викликаною недостатністю мітрального клапана або дилятаційною кардіоміопатією за допомогою Пімобендану, беназеприлу або цих двох діуретиком фуросемідом, необхідним через застою крові у легенях. 105 собак з ХСН помірного та тяжкого ступеня були у випадковому порядку розподілені за трьома групами лікування. Початковий період дослідження ефективності, терміном понад 28 днів, показав значно вищий темп випадання — 34% для групи Беназеприл проти 11% для групи Пімобендан та 9% для комбінованої групи. За клінічною бальною шкалою, заснованою на таких симптомах, як задишка кашель, нічний неспокій, апетит, загальна активність і т.д. обидві групи, які приймають пімобендан, перевершили групу Беназепріл. Комбінування пімобендану та беназеприлу не дало значно кращих результатів, ніж застосування одного пімобендану.

Далі було добровільне дослідження довгостроковості, під час якого собаки отримували, (на прохання власника, їли стан собаки погіршувався) ліки, які вони не отримували раніше як доповнення до лікування. Час виживання визначалося до моменту введення ліків або смерті або присипання. Собаки, яких лікували за допомогою беназеприлу, були порівняні з собаками, які отримували один пімобендан або обидва ліки. У собак, які приймали пімобенан, було зареєстровано значно триваліший час виживання. Однак у цього дослідження було кілька слабких місць, а саме: (недоцільна) комбінаторна-TX група, і занадто маленька кількість собак, що беруть участь, з недостатністю мітрального клапана, через яку чисельність груп була дуже мала, і не давала можливості провести осмислену статистичну оцінку, та знижувала переконливість дослідження.

Дослідження за допомогою Vetscope – це багатоцентрове подвійне сліпе дослідження, метою якого було порівняти переваги пімобендану з беназеприлом у собак із помірною та важкою серцевою недостатністю. (ISACHC-другого та третього ступеня) спричиненої клапанною пороком/недостатністю клапана. У дослідженні взяло участь 76 собак. Параметри дослідження та їх організація – були подібні до дослідження PiTCH. Фуросемід був дозволений та використаний в однакових кількостях (ca. 2/3 випадків) в обох групах.

Загальна ефективність була оцінена як дуже хороша або хороша в 85% випадках застосування пімобендану, проти 41% випадків застосування беназеприлу (P<0.0001). За 56-денний період дослідження, 2 у групі пімобендан та 7 у групі беназеприл – померли або були приспані з причин хвороби серця. Середні рентгенографічно певні розміри серця – зменшилися в пимобендановой групі, тоді як і беназеприловой – вони помітно збільшилися (p = 0.0329). Аналіз виживання, згідно з Kaplan-Meier для 56-денного періоду показав значні відмінності на користь пімобендану (P=0.0386).

Середній час виживання для собак, які приймали пімобендан - склав 430 днів проти собак, які не приймали пімобендан. І знову аналіз виживання Kaplan-Meier показав значні відмінності на користь пімобендану (P=0.002). Детальний звіт про дослідження з'явиться у журналі Американської асоціації лікарень для тварин улітку цього року (2006).

Інше дослідження, проведене Smith et al 2005, вивчало 43 собаки, які страждають від недостатності мітрального клапана і легкою до помірно серйозною серцевою недостатністю за допомогою перспективного, рандомізованого однобічно-сліпої стадії методу паралельних груп проти Раміприлу протягом 6 місяців. Усі собаки отримали змінні дозування фуросеміду. Очікуваними результатами дослідження було завершення встановленого періоду, необхідність госпіталізації та зміни лікування у разі погіршення.

Собаки, які приймали пімобендан, пройшли дослідження у великих кількостях, (68%) ніж приймали раміприл (43%), так само, у собак, які приймали пімобендан, був значно нижчий небажаний результат серцевої недостатності (18%) ніж у приймали раміприл (48%, p= 0.046 розрахований як ставлення шансів). Переносність, тобто. Побічні ефекти пімобендану, що стосувалися прийому ліків, була низькою і порівнянною з раміприлом, так само як з беназеприлом у дослідженнях вище.

Всі 3 дослідження не виявили тенденцій до збільшеної тахіаритмії або збільшення ЧСС, хоча ЕКГ вимірювалася лише через максимальний проміжок у 5хвилин, а не з п&